Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.06.2015 року у справі №910/20681/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 910/20681/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.03.2015у справі№ 910/20681/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"простягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втратв судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаІващенко О.В.- - відповідачаПоліщук Л.П.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 98 779, 14 грн. основного боргу, 11 150,70 грн. 3 % річних, 14 918, 15 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.11.2014, яка прийнята та розглянута судом, т.1., а.с.194).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 (суддя Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 (головуючий Ільєнок Т.В., судді: Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.) позов задоволено повністю. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Розпорядженням секретаря судової палати від 09.06.2015 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2010 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (постачальником) (перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Київенерго"; далі по тексту - ПАТ "Київенерго") та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (споживачем) (перейменоване у Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"; КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району") укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340439 (далі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до вимог викладених в Договорі.

27.07.2012 між ПАТ "Київенерго" та КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" укладено Додаткову угоду до вказаного Договору, в якій сторони виклали у новій редакції преамбулу Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.02.2012 № 340439.

За пунктом 2.1. Договору визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору, постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Згідно з 2.3.1 пунктом Договору, споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього Договору.

Пунктом 2 Додатку № 2 до Договору визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3,4).

Згідно з пунктом 3 додатку № 2 до Договору у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з пунктом 1.3. додатку 1.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Додатку № 2 до Договору, дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - по 25 поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-1 - не пізніше двох робочих днів місяця, наступного за звітним.

У випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) - від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень (пунктом 7 Додатку № 2 до Договору).

За пунктом 8 Додатку № 2 до Договору визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

- на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

- на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія, ТОБТО ЗА РОЗРАХУНКОВИМ МЕТОДОМ ОПЛАТИ ПОСЛУГ.

Відповідно до пункту 9 Додатку №2 до Договору, споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-1 за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 63, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно із пунктом 10 Додатку № 2 до Договору передбачено, що споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору про постачання теплової енергії у гарячій воді позивач поставив відповідачу теплову енергію з 01.09.2011 по 01.06.2014, що підтверджується даними облікових карток (табуляграм). Відповідач використав цю теплову енергію і зауважень щодо її відпуску від нього не надходило. Відповідних доказів до матеріалів справи не надано.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача, склала 98 799, 14 грн.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, не розрахувався за спожиту теплову енергію, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості у вказаному розмірі, 14 918, 15 грн. інфляційних втрат, 11 150, 70 грн. трьох відсотків річних в розмірі за період з 11.10.2011 по 31.08.2014.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 цього ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 названого кодексу передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 98 799, 14 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Зазначені висновки судів є достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Підставою для задоволення позову в цій частині є висновки судів попередніх інстанцій про невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії та передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За перевіреним судами розрахунком позивача, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 14 918, 15 грн. інфляційних втрат, 11 150,70 грн. трьох відсотків річних в розмірі за період з 11.10.2011 по 31.08.2014.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Щодо посилання касатора у касаційній скарзі на те, що з 01.07.2014 КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" втратило статус виконавця комунальних послуг. За твердженням скаржника, з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 виконавцем комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у м. Києві є ПАТ "Київенерго". Отже, статус виконавця послуг за Договором від відповідача перейшов до позивача - ПАТ "Київенерго", тобто фактично відбувся збіг сторін по договорам в одній особі - ПАТ ,,Київененерго".

При цьому, відповідач зазначав, що з метою фактичного запровадження змін до системи житлово-комунального господарства, визначених наведеним Законом, між позивачем та відповідачем було укладено Договір №630/53-14 від 13.11.2014 про надання послуг з проведення обліку та розрахунків із споживачами за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, термін дії якого сторонами встановлено з 01.07.2014 по 30.06.2015. На думку скаржника, оскільки між сторонами по даній справі з 01.07.2014 було припинено дії договорів про забезпечення надання комунальних послуг, то у позивача відсутні правові підстави та повноваження щодо забезпечення споживачів комунальними послугами в якості їх виконавця, у зв'язку з чим підприємство припинило надавати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води і водовідведення всім категоріям споживачів, відповідно і нарахування позивача не підлягають оплаті зі сторони відповідача.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилені вказані доводи скаржника, оскільки стороною спірного Договору № 340439 від 01.02.2010, на яку покладено обов'язок по оплаті вартості спожитої теплової енергії, є відповідач, а отже і спірна заборгованість за договором є заборгованістю саме відповідача перед позивачем. До того ж, припинення дії Договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати за надані послуги, а надання таких послуг підтверджено матеріалами справи.

Щодо посилання скаржника на те, що між сторонами 05.12.2013 було укладено Угоду про співробітництво в сфері поставки теплової енергії для забезпечення споживачів Шевченківського району м. Києва комунальними послугами. Так, відповідно до пункту 2.2 цієї Угоди, постачальник зобов'язується до 01.10.2014 не застосовувати до виконавця неустойку, передбачену умовами всіх діючих договорів на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладених між сторонами, не нараховувати 3% річних та втрати від інфляційних процесів, передбачені ст. 625 ЦК України, за умови 100 % оплати спожитої теплової енергії протягом 01.10.2013 - 01.10.2014, а тому позивач не має права вимагати від відповідача сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано визнані безпідставними вказані доводи скаржника, з огляду на те, що передумовою для не нараховування неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат відповідачу, в Угоді від 05.12.2013 визначено умову 100 % оплати спожитої теплової енергії протягом 01.10.2013 - 01.10.2014. Натомість доказів здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем у вказаному періоді відповідач господарському суду не надав, а тому у позивача є підстави вимагати від відповідача в порядку ст. 625 ЦК України відшкодування матеріальних втрат позивача, а саме 3 % річних та інфляційних витрат.

Окрім того, скаржник наголошує на тому, що позивач проводив розрахунки за теплову енергію відповідно до нормативних документів, які втратили чинність, зокрема, Розпорядженням КМУ від 15.02.2012 № 103-р, Тимчасові правила обліку, відпускання і споживання теплової енергії, затвердженні Наказом від 01.07.1006 №57/112, були скасовані. Дана обставина, на думку скаржника, вказує на незаконність їх застосування при проведенні розрахунків за Договором № 340439 як за спірний період, так і за попередні періоди.

Спростовуючи зауваження скаржника, позивач звертав увагу на тому, що визначення вартості теплової енергії виробництва ПАТ "Київенерго" для житлових організацій з 01.01.2011 здійснюється згідно з Постановою НКРЕ № 1729, що відповідає приписам чинного законодавства України, а тому розрахунок вартості теплової енергії поставленої відповідачу є обґрунтованим та правомірним.

Крім того, у Розпорядженні КМДА №1222 від 29.12.2010 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням", яке введено в дію з 01.02.2011, зазначено, що воно прийняте відповідно до низки Законів України та інших нормативних актів, в тому числі відповідно до Постанови НКРЕ від 14.12.2010 № 1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК "Київенерго".

Аналогічна правова позиція щодо застосування Постанови НКРЕ від 14.12.2010 № 1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК "Київенерго" з 01.11.2011 викладена в Постанові Верховного Суду України від 28.05.2013 у справі № 5011-64/2345-2012 та постанові Вищого Господарського суду України від 18.09.2013 по справі № 5011-3/15512-2012.

За приписами статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Аналіз положень статті 614 названого кодексу дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Закон покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.

Оскільки Законом встановлено презумпцію вини особи, що саме боржник, у даному випадку відповідач - КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (у постанові Верховного суду України від 14.11.2012 у справі № 6-122цс12).

До матеріалів справи не надано доказів відсутності вини відповідача у порушенні зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії. Відповідних обставин судами не встановлено.

В той же час, судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не встановлено наявності підстав для звільнення відповідача, як споживача за договором, від його обов'язку своєчасно сплачувати відповідачу вартість спожитої теплової енергії, як постачальнику за договором, відповідно до умов укладеного між сторонами договору та вимог діючого законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки судів про задоволення позову достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 у справі № 910/20681/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова